ЯЗИЧНІСТЬ (від церковно-слов'янської «язиці» – народи) – це релігійні уявлення людей, які кілька тисячоліть панують на Русі. Основа язичництва – це ПОЛІТЕЇЗМ (багатобожжя), віра в «чарівні сили», нерозривно пов'язані з магічним ставленням до природи.
ч. від ꙗ҆зы́к «народ», що є калькою з др.-грец. ἔθνος) – прийнятий у християнському богослов'ї та в історичній літературі термін, що позначає традиційні та нехристиянські релігії.
Слов'янське язичництво (давньослов'янське язичництво) – система дохристиянських уявлень про мир і людину, заснована на міфології та магії, і пов'язаних з цими уявленнями вірувань та культів та ритуалів стародавніх слов'ян.
Суть язичництва над багатобожії, а жорсткому поділі людей на «гідних» і «негідних», на панів і рабів. Сутність язичництва у нерівності, у рабстві, яке вона встановлює для людей. Багатобожжя є лише однією з ознак язичництва.