Вперше згадка про склянці води з'являється в біографії Фредеріка Шопена, написаної Ференцем Лістом у середині XIX століття (1852), це слова подруги Шопена та головної емансипантки тієї епохи Жорж Санд: «Кохання, як склянка води, Дається тому, хто його просить».
Ця фраза часто відіграє роль сімейного встановлення. «Ти той, хто подасть мені склянка води у старості!» – Таке послання робить дитину заручником дорослого. Насправді це завуальований наказ «живи заради мене», перекладає «з батьківського на російську» Ігор Любачевський.
Згідно з давніми слов'янськими повір'ями склянка води ставили біля узголів'я вмираючого. Не подавали до рук, не давали напитися, а просто ставили. Тоді в момент відлучення душі від тіла по воді пробіжить невелика бриж, що й покаже тим, хто живе про настання неминучого.