Давньотюркське письмо (орхо́но-єнісейське письмо) (ін. тюрк. 𐱅𐰇𐰼𐰜⁚𐰌𐰃𐱅𐰏 – /tyryk bɪtɪg/) – писемність, яку застосовували в Центральній Азії для записів тюркськими мовами у VIII-X століттях н. е.
Давньотюркське рунічне письмо (автентична назва – Göktürk або Orkhon) – це так звана орхоно-єнісейська писемність, що застосовувалася в Центральній Азії для записів тюркськими мовами у VIII-X ст. н. е. Після чого було замінено арабською мовою.
Давньотюркський алфавіт складався з 35 букв і був створений на основі родоплемінних тамг (знаків). Через схожість зі скандинавським письмом давньотюркське письмо називають рунічним. Письмова тюркська література з’явилася у VIII столітті.
Стародавні тюрки в цьому сенсі не були оригінальні, а писали на дерев’яних дощечках, званих “жазба”, на них ножем вирізалися написи про кількість людей, коней, податей і худоби. Але писемність була не тільки у хуннів, але ще у скіфів.