Аж до Середньовіччя прорізи в стінах являли собою прості отвори, які прикривали шкурами тварин або тканинами. Також для цього використовувався бичачий міхур — плівка, знята з очеревини тварини, яка пропускала світло всередину житла. У Стародавньому Римі використовували вікна без стекол.
Поки що ні було скло, люди виходили зі становища, використовуючи для вікон підручні засоби: слюду, тонкі шматочки мармуру, розплющені рогові фрагменти, папір. Були часи, коли отвори у стінах прикривали шкурами та циновками, завішували тканиною.
Стародавні слов'яни мешкали в рубаних хатах, які мали дуже маленькі, так звані «вікна», це були лише отвори для того, щоб дим від натопленої по-чорному печі виходив на вулицю. Такі отвори робилися безпосередньо під стелею та за розміром були близько 27-35 см завдовжки і 18 см завширшки.
Слюда – мінерал вулканічного походження, здатний розщеплюватись на тонкі тверді пластинки. Квадратиками, колами чи шестикутниками із цього матеріалу заповнювалися дрібно переплетені залізні рами-віконниці. Такі вікна пропускали не надто багато світла та майже не захищали від холоду.